Серед безкраїх просторів океану на острові Куба загубилося маленьке селище, де живуть самі рибалки, і все життя пов"язане тут з морем. Головний герой повісті, старий рибалка на ім"я Сантьяго, напевне найстаріший з тих, хто промишляв сам-один на своєму човні на Гольфстрімі. Уже 84 дні він повертався без риби. Перші сорок з цих днів разом з ним ходив у море хлопець, але потім батьки веліли Маноліну виходити в іншому човні, бо рибальська вдача відвернулася від старого Сантьяго. Але хлопцю було шкода старого, він приходив на берег і допомагав йому: ніс багор, гарпун або парус. "Вітрило було полатане мішковиною і, згорнуте, скидалося на прапор вщент розбитого полку".
Сам старий був худий, виснажений, із темними плямами від "нешкідливого нашкірного раку", який виникає під впливом сонячних променів. На руках виднілися шрами віджилки, яка порізала йому шкіру, коли він тягнув великих риб. Але шрами ті були старі, "як шпари у безводній пустелі". Усе у нього було старе, крім очей, які мали колір моря, "веселі очі людини, яка не здається".
Коли вони вдвох з хлопцем йшли від берега, Манолін сказав, що знову хоче ходити у море зі старим, бо вже заробив трохи грошей. Старий навчив малого ловити рибу, і хлопець любив старого. Він вірив, що старому ще пощастить, а поки запропонував почастувати його пивом. Старий погодився. "Що ж,- відповів він.- Якщо рибалка хоче почастувати рибалку..." Вони сіли на "Терасі", у маленькому ресторанчику, якій відвідували рибалки. Дехто з молодих сміявся над старим, але той не ображався. Літні рибалки із сумом дивилися на нього. Манолін попросив дозволу допомогти старому наловити сардин для приманки, але той відмовився: хай малий краще пограє у бейсбол, а весла тримати він ще й сам може. Вони пригадали, як хлопець перший раз вийшов у море зі старим, тоді Маноліну було п"ять років, але він не забув нічого. Старий подивився на малого довірливо і сказав: якби той був його сином, то він би взяв його у море, але у хлопця є батьки, до того ж Манолін, здається, попав на щасливий човен. Хлопець сказав, що знає, де можна взяти чотири живці. Старий запитав, чи малий не має наміру вкрасти живців. Хлопець відповів: якби було треба, то й вкрав би, але цих він купив. Разом вони прийшли у халупу старого, зроблену з пальмового листя. У цій бідній домівці були лише стіл та стілець, у земляній долівці - ямка для приготування їжі. Стіни колись прикрашала фотокартка дружини старо го, але після її смерті він сховав той портрет, бо дивитися на нього було дуже тоскно. Хлопець запитав, що в старого на вечерю. Той відповів, що миска жовтого рису з рибою. Хлопець запропонував розпалити вогонь, але старий відмовився, запевняючи, що поїсть холодним. Тоді хлопець попросив дозволу взяти сітку для сардин, старий дозволив. І хлопець, і старий добре знали, що сітку ту вже давно продали, однак кожного дня вони робили вигляд, що вона є. Не було й миски рису з рибою, і хлопець це знав. Старий був упевнений, що 85 щасливе число, і назавтра він може впіймати рибу на тисячу фунтів. Хлопець пообіцяв десь позичити сітку і наловити сардин, а старий тим часом хай посидить і відпочине на сонечку. Старий погодився, сів на стілець читати газету, аби потім розповісти малому, що там пишуть про бейсбол. Хлопець не був певен, чи є й та газета, чи то теж лише вигадки старого. Але старий дістав газетний аркуш з-під ліжка, пояснив, що то подарунок приятеля. Старий хотів би купити лотерейний білет з цифрою 85, адже назавтра вісімдесят п"ятий день, як він не вловив жодної риби. Тільки шкода, що грошей на це немає. Малий запропонував позичити гроші. Але старий відповів, що намагається не позичати: бо спочатку боргуєш, тоді - старцюєш. Манолін пішов ловити сардини, собі й старому. Коли він повернувся, той спав, сидячи на стільці. Хлопець загорнув плечі старого ковдрою, не збудивши, пішов. Коли він повернувся вдруге, старий все ще спав. Хлопець торкнувся його коліна.. Стрий прокинувся. Хлопець приніс вечерю. Старий запевняв, що він не такий вже й голодний, але малий заперечив, що не можна ловити рибу, нічого не ївши, І поки він, Манолін, живий, із старим цього не станеться, їжу хлопцю дав власник ресторанчика "Тераса". Старий зауважив, що треба тому віддячити, бо він не вперше виручає старого і малого. Хлопець відповів, що вже подякував, хай старий тим не переймається. Старий пообіцяв віддати хазяїну ресторану кращу частину тої риби, яку він уловить. Потім вони говорили про спортивні новини, про результати бейсбольних матчів, про славетних гравців, таких, як Ді Маджіо. Стомлений старий ліг спати. Ві сні він бачив Африку, де був юнаком. "Йому тепер не сняться ні бурі, ні жінки, ні видатні події, ні великі риби, ні бійки, ні змагання у силі, ні дружина. Але часто-густо у його снах виникають далекі країни й леви, що виходять на берег".
Наступного ранку, ще вдосвіта, старий, як завжди, збудив хлопця. Та навіть уже ідучи поруч із старим, хлопець ще міг прокинутися. Старий пригорнув малого за плечі до себе, попросив пробачення. Той відповів, що така вже їхня чоловіча доля. Разом вони принесли парус, підготувати човен. Потім пили каву. Хлопець запитав, як спалося старому. Той відповів, що добре, бо він вірив: цього разу йому поталанить. Малий приніс сардини й живців із холодильника. Хлопець і старий побажали один одному рибальського щастя.
Один по одному човни виходили в море. "Старий заздалегідь вирішив, що піде далеко від берега; він залишив позаду пахощі землі і правив тепер у свіже ранкове дихання океану". Він любив цей чарівний морський світ, кожен його мешканець був добре відомий старому рибалці, кожен викликав певні почуття. "Старий думав про море, як про жінку, що дарує або відмовляє у милості, а якщо і дозволяє собі недобрі чи непродумані вчинки,- що ж поробиш, таку вже має натуру". Сонце ще не зійшло, він насадив приманку на гачки і пустив човен за течією. Старий, як завжди, чітко знав, на якій глибині знаходиться його приманка. Він ніколи це дозволяв собі, аби гачок із наживою плив за течією, його мотузки майже прямо пірнали у глибінь океану. Старий не відчував своєї провини у тому, що риба не ловиться. Йому просто не щастило. Він спостерігав за морем і воно для нього було, як відкрита книга. Он птах кружляє над водою, напевно, там якась риба. Старий направив човен туди. Через кілька хвилин над водою піднялася літаюча риба. Старий знав, що випірнути рибу примусила золотава макрель. У повітрі на літаючу рибу полював птах. Але старий відав, що такий птах цій рибі не страшний, а от від макрелі вона навряд чи втече. Розумів він і те, що йому макрелі цього разу не зловити, надто швидко та пливе. Старий подумав, що, можливо, його велика риба десь поруч. Хмарки й сонце віщували гарну погоду. Він помітив португальських фізалій, що своїми отруйними щупальцями завдавали великого клопоту рибалкам: отрута їхня діяла миттєво, руки вкривалися виразками, коли цих створінь доводилося виймати з рибальських снастей. Старому подобалося дивитися, як морські черепахи залюбки їли фізалій. Він любив зелених черепах, не відчував перед ними, як інші, марновірного остраху через те, що серце їхнє живе довго після того, як черепаху розрубають на шматки. Він думав, що має таке саме серце, а руки й ноги його схожі на черепашачі лапи. Старий знов побачив птаха і знов направив човен туди, де кружляв його помічник. Цього разу старому поталанило впіймати тунця. Старий сказав голосно, що то буде гарна наживка. Він не помітив, коли почав говорити сам до себе. Напевне, тоді, коли залишився без хлопця. У морі вони мало говорили, бо тут не годиться розмовляти без потреби. Старий завжди поважав цей звичай. Але тепер його висловлені у голос думки нікому не заважали. Старий подумав, що міг пити за течією й трохи поспати, але це вісімдесят п"ятий день і треба бути напоготові. Саме у цю мить він відчув, як риба клюнула наживку. Тепер усю свою увагу він віддав рибі, що вчепилася у, гачок.
Так почався тривалий і виснажливий двобій старого й величезної риби. Він добре знав, коли треба тягнути снасті, коли пустити. Спочатку він дав рибі наїстися і добре вчепитися за гачки. Йому хотілося подивитися на рибу, аби знати, з ким має справу, бо добре знав "характери" всіх мешканців моря. Але риба не показувалася. Вона потягла човен у відкрите море. Старий відчув, як йому тепер потрібна допомога, пошкодував, що хлопця не було поруч.
Минуло чотири години, а. він усе ще не. бачив риби. Старий знав, що риба далеко відтягнула човен у північно-західному напрямі. Та знав він і те, що так довго тривати не може: риба втомиться, помре, тоді можна буде її підтягнути до човна. Аби тільки вона не потягла надію. Минуло ще кілька годин. Риба вперто тягнула човен і жодного разу не вистрибнула з води.
Минала вже ніч. Риба тягла човен, не змінюючи напряму. Старий утомився, але міцно тримав жилку, яку перекинув через плече на спину. Він тепер був один в океані. Вогні Гавани згасли. Але він не мав права відволікатися на такі думки. Пошкодував, що хлопець далеко, старому так потрібна була допомога. Він знав, що у старості людина не повинна бути самотня, та розумів, що це неминуче. Старий нагадав сам собі, що на світанку йому треба з"їсти тупця, бо сили залишать його. Він думав про рибу. Хто знає, скільки років прожила вона світі. Старому іноді ставало її шкода. Йому ніколи не попадалася така велика, розумна й сильна риба, він подумки розмовляв із нею. "Я не покину тебе, поки не вмру",- пообіцяв їй старий.
Зійшло сонце, а човен так само тягнуло вперед. Старий хотів би, аби риба пішла за течією: це було б свідченням того, що вона втомилася. Але сонце вже піднялося високо, а риба й не думала втомлюватися. З півночі прилетіла маленька пташка. Старий бачив, яка вона втомлена. Йому шкода стало цієї маленької пташки, яка зважилася летіти через океан. Він розмовляв із нею, наче з людиною, запитав скільки їй років, запросив сісти на жилку, яку натягували вони вдвох із рибою.
Несподівано риба сіпнулась, і старий упав. Риба стягнула б його у море, якби старий не попустив жилку. Він відчув, як із правиці текла кров: жилка розрізала шкіру.
По имени Сантьяго один рыбачит в Гольфстриме на своей лодке. Все это время его преследует неудача: мужчина снова и снова возвращается к берегу без улова.
Сначала старику помогал мальчик по имени Манолин - его друг. Но вскоре родители запретили своему сыну рыбачить вместе с Сантьяго и отправили его работать на другую - более счастливую лодку.
Далее следует описание внешности старика. Сантьяго «худ и изможден», с глубокими морщинами на затылке и коричневыми пятнами на щеках и шее - следами длительного пребывания на солнце у воды. Руки мужчины сплошь покрыты старыми шрамами от бечевы. Лишь глаза его по-прежнему сияют веселым блеском и своим цветом «похожи на море». Это «глаза человека, который не сдается».
Старик с мальчиком любят сидеть на Террасе и пить пиво, разговаривая обо всем на свете. Сантьяго вспоминает о своей молодости, о том, как он впервые взял Манолина с собой в поход, когда тому было всего пять лет, и живая рыба чуть было не разнесла их лодку в щепки, и мальчик чуть не погиб.
Манолин любит Сантьяго, ведь это старик научил его всему, что он знает о рыбалке. Сантьяго также нежно заботится о мальчике. Молодые рыбаки посмеиваются над Сантьяго, а пожилые глядят на него с грустью, и лишь Манолин искренне верит в своего учителя и никогда не сомневается в его мастерстве.
После разговора с другом Сантьяго засыпает, завернувшись в одеяло и устроившись на старых газетах, прикрывающих «голые пружины» его кровати. Ему снится Африка его юности.
На следующий день старик встает раньше обычного, будит мальчика, который помогает ему собраться в дорогу, и уплывает далеко от берега, ведя свою лодку «прямо в свежее утреннее дыхание океана». Сантьяго наблюдает за жизнью птиц и обитателей морских глубин, чувствуя единство с природой. Все они - словно друзья для него. Сегодня он решает рыбачить не там, где обычно, в надежде, что наконец удача улыбнется ему, и он сможет поймать крупную рыбу.
Сантьяго разматывает лески и опускает наживку в море. Свои снасти он закидывает всегда точнее, чем другие рыбаки, просто ему в последнее время не везет. Но вот наконец сбывается заветная мечта мужчины и на наживку попадается крупная рыба. Она настолько велика, что тащит лодку старика за собой, как на буксире, прямо в открытое море.
Леска у старого рыбака прочна, а рыба плывет у поверхности и не уходит в глубину, поэтому он может держать добычу на крючке. Но сильная соперница не спешит умирать.
Так проходит день, и наступает ночь. По-прежнему держа рыбу на крючке, старик много разговаривает и с ней, и с самим собой. Он вспоминает свою охоту на марлинов, сочувствует маленькой птичке, севшей отдохнуть на его бечеву. А еще он постоянно думает о мальчике и жалеет, что того нет рядом.
Рыба по-прежнему продолжает сопротивляться смерти. Но вот наконец она выходит из воды, и старику удается впервые разглядеть свою соперницу: «Вся она горела на солнце, голова и спина у нее были темно-фиолетовые, а полосы на боках казались при ярком свете очень широкими и нежно-сиреневыми. Вместо носа у нее был меч...»
Рыба снова уходит под воду. Старик смотрит вдаль и понимает, как он теперь одинок, но «человек в море никогда не бывает одинок». Сантьяго вспоминает о своей молодости и былой силе, о том, как он однажды поборол «могучего негра» в таверне Касабланки и выиграл пари. А рыба все не спешит замедлять ход.
Так проходит еще несколько дней. Сантьяго уже настолько устал и обессилил, что даже решается прочитать молитвы («Отче наш» и «Богородицу»), чтобы попросить помощи у Бога, хотя не верит в существование Всевышнего.
Схватка продолжается. Спина старика ноет от усталости, его руки глубоко изрезаны бичевой, по обожженному лицу градом катится пот, кружится голова, а перед глазами мелькают черные пятна. Но вот наконец добыча начинает подпрыгивать и ходить кругами. Это ободряет Сантьяго и вселяет в него уверенность, что теперь ему наверняка удастся одолеть соперницу. И действительно, вскоре рыба приближается к поверхности, и старик, собрав остатки сил, наносит ей смертельный удар гарпуном.
Сантьяго подтягивает убитую рыбу к лодке, не переставая восхищаться величием и красотой этого существа, и привязывает свою добычу. Проходит какое-то время, и кровь, вытекающая из ран рыбы, начинает привлекать акул: сначала нескольких, а потом и целую стаю.
Первую хищницу мужчине удается убить гарпуном. Умирая, она уходит в глубину, забирая с собой оружие старика и около сорока фунтов его добычи. Следующих двух акул Сантьяго убивает, прикрепив нож к своему веслу, но они все равно успевают оторвать значительную часть мяса мертвой рыбы.
Вернувшись домой, изможденный мужчина, бросив скелет рыбы на берегу возле своего судна, кое-как добирается до хижины и сразу же ложится спать. На следующее утро рыбаки измеряют этот скелет веревками.
Сантьяго продолжает спать, когда к нему в хижину заглядывает мальчик. Заметив израненные руки старика, Манолин не может сдержать слез. Он тихонько выходит из дома, чтобы принести кофе своему другу.
Позаботясь о том, чтобы никто не тревожил старика, мальчик возвращается в хижину. Когда Сантьяго просыпается, Манолин обещает ему, что теперь они всегда будут рыбачить вместе. Мужчина предлагает мальчику забрать меч-рыбы себе, в качестве трофея.
В этот же день на Террасу приезжает группа туристов. Заметив среди груды мусора на берегу скелет огромной рыбы, отдыхающие принимают его за останки акулы. Наверху, в своей хижине, опять спит старик, а его сторожил мальчик. Сантьяго снова снятся африканские львы.
“Старий і море” короткий зміст ви можете прочитати за 10 хвилин. Це історія старого Сантьяго, кубинського рибака, і його боротьбу з гігантською рибою, яка стала найбільшою здобиччю в його житті.
“Старий і море” скорочено
84 дні старий рибалка Сантьяго безуспішно виходить у море на риболовлю. І якщо перші 40 днів він рибалив з маленьким хлопчиком Маноліно, то незабаром залишився без помічника, так як батьки хлопчика порахували, що від старого відвернулася удача і відправили сина в море з більш успішним рибалкою. Старий був старий, худий і виснажений, а от очі кольору моря, були молодими і веселими. Очі людини, яка ніколи не здається.
Маноліно важко було зустрічати кожен вечір Сантьяго, який повертався з моря без улову. Але він дуже любив і поважав старого, який навчив його рибалити. І тому, щовечора хлопчик допомагав втомленому старому рибалці відносити додому снасті.
Перед тим як йти до хижі старого, Сантьяго і Манолін сиділи в рибальському кафе, де Манолін купував старому пиво. У кафе в цей час збиралися всі рибалки селища та обговорювали улов. Хлопчик зголосився принести старому наживку для наступної риболовлі. Сантьяго не втрачав надії на вдалий улов. Він говорить хлопчику, що планує завтра піти подалі в море. Хлопчикові хочеться піти на рибалку зі старим, але Сантьяго запевняє його, що він і сам з усім впорається, а Манолін повинен і далі рибалити на «щасливому» човні. Вони несуть снасті додому, але не тому, що старий боїться, що їх вкрадуть, а просто, щоб вони не відсиріли поблизу води.
Хатина старого, обстановка якої складалася з ліжка, стола і стільця, була побудована з королівської пальми. Стіни були прикрашені олеографіями. Раніше на стіні висіла ще кольорова фотографія покійної дружини старого, але Сантьяго зняв її, так як дивлячись на неї, дуже сумував за дружиною.
Щовечора хлопчик запитував старого про вечерю і пропонував розвести вогонь у вогнищі, ще він просив сіті, щоб наловити сардин на наживку. Це було своєрідним ритуалом. Манолін знав, що у старого немає їжі і сітка давно продана. Хлопчик йде за сардинами, а старий залишається читати вчорашню газету, яку йому дали у винній крамниці. Хлопчик просить його почитати про бейсбольний матч і переказати потім йому. Коли хлопчик повертається, він бачить сплячого на стільці Сантьяго. Манолін дбайливо вкриває старого рибалку ковдрою. Манолін зауважує, що незважаючи на худобу, у Сантьяго сильні і могутні плечі, і ще він звертає увагу на стару сорочку старого, всю в різнокольорових латках, як і старе вітрило. Хлопчик знову йде, не розбудивши старого. Повертається Манолін з вечерею для старого. Сантьяго їсть тушковану яловичину, чорні боби з рисом і смажені банани, які хлопчик взяв у ресторані. Манолін говорить старому, що не можна голодним ловити рибу. Сантьяго обіцяє, що віддячить господаря ресторану, який часто їх виручає, віддавши йому найкращу частину риби, яку сподівається зловити завтра. Старий і хлопчик обговорюють бейсбол і знаменитих гравців. Один з них навіть приходив в їх рибальське ресторан, але хлопчик і старий рибалка посоромилися запросити його порибалити з ними і тепер шкодують про це. Хлопчик прощається зі старим і просить його розбудити його вранці на риболовлю, так як Манолін не любить, коли його будить інший рибалка, з яким він зараз виходить у море. Старий обіцяє зайти за ним вранці.
Сантьяго, загорнувшись у ковдру, лягає спати на ліжко, на якому замість матраца постелені старі газети, а замість подушки він кладе під голову свої штани. Старий швидко засинає і йому сниться Африка, до берегів якої він ходив в юності юнгою. Старому більше не сняться бурі, великі події, жінки, величезні риби, йому сняться леви, котрі граються як кошенята, на морському березі.
Старий прокидається задовго до світанку, одягається і йде будити хлопчика. Розбудивши Маноліна, вони повертаються до хижі старого за снастями. Вони відносять їх у човен і п’ють каву в закусочній, яка відкривається дуже рано, тому що обслуговує рибалок. Манолін йде за наживкою, а Сантьяго п’є ще кави, бо знає, що більше до вечора він нічого не буде їсти. У човен старий не бере їжу, тільки воду. Манолін приносить наживку і бажає старому удачі. Старий виводить човен з гавані і в темряві чує, як інші рибалки теж виходять в море. Сантьяго вирішує піти сьогодні далеко в море і налягає на весла.
Світає. Старий мірно гребе і розмірковує про море. Він порівнює море з жінкою. Воно також дарує великі милості і робить необдумані вчинки. Ще не розвиднілось, а старий вже закинув гачки з наживками.
Встало сонце. Старий бачить інші човни, але вони набагато ближче до берега, ніж його. Через 2 години човен старого ще більше віддалився від берега. Птах-фрегат допомагає Сантьяго вистежувати рибні косяки і він ловить тунця, з якого планує зробити наживку. Човен старого пішов так далеко в море, що вже не видно берегової лінії. Але старий не тривожиться. Сантьяго впевнений, що він завжди знайде дорогу додому. Всі його думки про те, що сьогодні йому обов’язково пощастить, і він зловить велику рибу.
Полудень. Стає дуже жарко. І нарешті у Сантьяго клюнула риба. Старий відразу зрозумів, що риба велика і йому знадобиться весь його досвід, щоб її зловити. Але він твердо впевнений у своїх силах. Старий вирішує, що риба вже мертва і хоче її витягнути, але в нього нічого не виходить. Риба виявилася живою і потягнула човен рибалки за собою в море. Старий шкодує, що хлопчик зараз не з ним, йому не завадив би помічник. Протягом 4 годин риба буксує човен старого і не думає вмирати. Старий втомився і хоче пити, але боїться втратити лісу. Він береже сили. Він думає, про те, щоб його не підвели руки.
Вночі похолодало і линвою старому натерло спину. Він починає втомлюватися, так як тримає линву руками, боячись прив’язати її до човна. Адже якщо риба рвоне, вона може порвати линву і піде на глибину. Але якщо тримати линву руками, при ривку можна обережно стравлювати мотузку, не давши їй натягнутися і порватися. Старий уже розуміє, що спіймана їм на гачок риба дуже велика і сильна. Але Сантьяго знає і те, що він сильніше і досвідченіше її, і просто зобов’язаний її перемогти. Він знову шкодує, що з ним немає Маноліна. Сантьяго розмірковує про долю спійманої їм риби, і своїй долі теж. Про те, що тепер їхні долі пов’язані, що він народився рибалкою, а вона рибою.
На світанку риба смикнула линву так сильно, що старий, впавши, розсік до крові щоку. Розвиднілося. Риба так само невтомно тягне човен. Вона ще повна сил, але пливе вже на меншій глибині. Старий молить Господа про те, щоб риба виринула, а йому вистачило сил впорається з нею. Риба робить ще спробу вирватися і старому розсікає линвою руку. Він нарікає на себе, за те що дав рибі поранити себе. Тепер йому доводиться тримати линву лівою рукою. Старий зауважує, що риба тягне човен повільніше. Він розуміє, що скоро йому знадобляться всі його сили і вирішує підкріпитися. Але у нього з їжі є тільки сирий тунець, який він і їсть, попередньо розробивши, шкодуючи про те, що не взяв з собою сіль і лимон. Від тяжкості риби у старого затекла ліва рука. Старий дивиться на море і розуміє, як він самотній. Він не любить бути безпорадним, тому зараз всі його думки про те, що б ліва рука знову почала діяти. Він зауважує, що риба піднімається на поверхню води. Тільки зараз старий усвідомив наскільки вона величезна. Це була меч-риба, розміром більше його човна. Риба знову потягнула човен. Старий, чимало бачив на своєму віку риб, розуміє, що ця найбільша з коли-небудь виловлених ім. І з нею він зараз повинен битися самостійно. Старий читає молитви Богу і Богородиці. Після полудня Сантьяго зауважує, що риба змінила напрямок.
Старий відпочивав і розминав ліву руку. Він думав про бейсбол. Коли зайшло сонце, старий підбадьорився і згадав випадок зі свого життя, коли він виграв змагання і отримав звання Сантьяго-Чемпіон. Тоді він цілу добу просидів, зчепившись руками з могутнім негром, найсильнішою людиною в порту. Коли глядачі стали наполягати, щоб судді оголосили нічию, він все-таки поборов суперника і переміг.
Старому вдається зловити макрель собі на вечерю. Він знову їсть рибу сирою. Сантьяго дуже втомився, у нього болять спина і руки. Але старий рибалка підбадьорює себе тим, що ноги в нього в порядку, їжі і води вистачить ще на день, а риба пливе повільніше.
Настала друга ніч його протиборства з рибою. Старий милується зоряним небом. Йому стає шкода рибу, яку він піймав, але ця жалість не позбавляє його рішучості цю рибу вбити. Старому вдається відпочити пару годин. Він хоче поспати, але боїться втратити рибу. Тоді він вирішує поїсти. Обробивши макрель, він змусив себе з’їсти половину філе, при цьому старий зауважує, що тунець був смачнішим. Він розуміє, що він повинен їсти цю противну сиру макрель, щоб впоратися з рибою. Човен рухається все повільніше, і старий розуміє, що риба теж втомилася. Поки вона поводиться смирно, старий вирішує поспати.
Він прокидається від ривка, ліска, обпікаючи долоню, йшла в воду. Потім риба стала стрибати. Старий насилу утримував линву. Сантьяго знову шкодує, що з ним немає помічника. Старий радіє, що риба під час стрибків набрала повітря, і тепер не зможе піти на глибину. Тепер старий чекає, коли вона почне кружляє навколо човна, намагаючись вирватися.
Світає. У старого болять розсічені линвою руки, але він заспокоює себе тим, що для чоловіка біль не страшна. Настав 3 ранок його риболовлі. Риба стала робити кола навколо човна, а старий підводити її ближче для вирішального удару. Сантьяго змусив рибу перевернутися, потім ударив прямо в серце гарпуном. Старий сильно ослаб, і йому було дуже погано. Але, подолавши нудоту і слабкість, він підтягнув здобич до човна і закріпив вздовж борту. Риба була така величезна, що можна було подумати, що це до неї прикріпили човен. Старий поставив вітрило і попрямував до берега.
Йому хотілося їсти, але не на що було зловити навіть маленьку рибку. Тоді старий натрусив з водоростей креветок і підкріпився ними. Попивши води, Сантьяго відчув себе набагато краще. Він плив додому з дуже багатою здобиччю і часто поглядав на рибу, все ще не вірячи в свою удачу.
Перша акула наздогнала човен, десь, через годину. Вона відчула запах риб’ячої крові і попливла по сліду. Це була дуже велика акула, яка нічого не боялася. Старий, помітивши її, приготував гарпун. Він зрозумів, що вона накинеться на рибу і приготувався захищати свій улов. Акулі вдалося відкусити шматок м’яса від риби, перш ніж старий убив її. Акула потонула, потягнувши гарпун старого на дно. Знівечена акулою, риба більше не радувала старого. І ще він чекав інших акул. З ножа і весла він зробив зброю проти інших акул.
Парус надувало свіжим вітром, і човен швидко йшов до берега. До старого рибалці повернулася надія, що він все-таки доставить свою здобич на берег. Старий спробував свою рибу на смак і зрозумів, що за таке смачне і соковите м’ясо, він може виручити багато грошей. Але запах риби лунав по всьому морю, і старий нічого з цим зробити не міг. Через 2 години припливли 2 акули, які стали рвати рибу. Старий убив і їх. Риба тепер зовсім не приваблювала погляд старого. Акули вигризли найкраще м’ясо. Сантьяго вже пошкодував, що взагалі виловив її. Незабаром припливла ще акула, убивши яку, Сантьяго зламав ніж.
Наступав вечір, а берег був навіть ще не видно. Перед самим заходом сонця на човен напали ще акули, вони рвали з риби шматки м’яса, а старий безуспішно намагався вбити їх кийком. Відігнавши акул, старий помітив, що половину риби вони вже з’їли. Акули стали кружляти близько човна. Сонце майже зайшло, але Сантьяго вирішив не здаватися і битися з акулами, поки не помре. Він плив у темряві додому і думав про те, що непогано де-небудь купити удачі. І сам собі відповідав, що йому нема на що її купити. Тільки біль в руках давала йому зрозуміти, що він ще не вмер.
Незабаром він помітив міські вогні. Тіло його ломило і саднило руки. Він мріяв про будинок і сон. Але опівночі старий знову бився з акулами, які напали цілою зграєю. Він бив у темряві кийком, поки його не вирвали з рук. Потім висмикнув румпель і бив ім. Але акули з’їли все м’ясо з риби і попливли. Старий ледве дихав і в роті відчув присмак міді. Він сплюнув у воду. Старий відчув себе зовсім переможеним. Він поплив додому, ні про що не думаючи й нічого не відчуваючи. Човен йшла швидко і легко, адже його більше не гальмувала тяжкість риби. Старий думав, що човен і вітрило цілі, а румпель не складно зробити новий.
Додому він повернувся, коли всі навколо спали. Звернувши вітрило, він узяв снасті і пішов додому. Він так страшно втомився, що кілька разів зупинявся, щоб перепочити. Удома він попив води і ліг спати. Він ще спав, коли вранці прийшов Манолін. Сьогодні човни через сильний вітер не вийшли в море. Хлопчик переконався, що старий дихає і пішов йому за кавою. Внизу біля човна старого, рибалки вимірювали залишки риби. У рибі було 18 футів. Хлопчик заплакав, так йому було шкода старого і його зранені руки. Він приніс Сантьяго кави і став чекати коли він прокинеться.
Прокинувшись, старий пив каву і скаржився хлопчикові, що акули його перемогли. Але Манолін сказав йому, що він переміг рибу. Він розповів старому рибалці, що його шукали і рибалки, і берегова охорона, і навіть літак. Але старий сказав, що він дуже далеко йшов у море. Сантьяго зізнався, що скучив за хлопчиком. А Манолін сказав, що тепер він буде рибалити тільки зі старим, який повинен навчити його всьому, що знає сам. А поки, старому треба підлікувати руки, і Манолін пішов за ліками в аптеку. Сантьяго попросив принести ще газети, за ті дні поки його не було. Старий знову заснув, йому снилися сни, а хлопчик сторожив його сон.
«Старик и море» – самая знаменитая повесть американского писателя Эрнеста Хемингуэя. Замысел произведения вынашивался автором долгие годы, но в окончательном варианте повесть была опубликована только в 1952 году, когда Хемингуэй переехал на Кубу и возобновил литературную деятельность после участия во Второй мировой войне.
На тот момент Эрнест Хемингуэй уже был признанным писателем. Его романы «Прощай, оружие», «По кому звонит колокол», сборники короткой прозы «Мужчины без женщин», «Снега Килиманджаро» пользовались неугасаемым спросом у читателей и успешно издавались.
«Старик и море» принес Хемингуэю две самые престижные награды в области литературы – Пулитцеровскую и Нобелевскую премии. Первая была вручена писателю в 1953 году, вторая – годом позже, в 1954-м. Формулировка нобелевского комитета звучала следующим образом: «За повествовательное мастерство, в очередной раз продемонстрированное в «Старике и море».
Повесть в самом деле является шедевральной. Она вдохновила многих деятелей культуры на создание новых произведений, в частности художественных экранизаций. Первый фильм был снят в 1958 году. Выпускающая страна – США. Режиссерское кресло занял Джон Стерджесс, роль старика Сантьяго исполнил Спенсер Трэйси.
Экранизация произведения
В 1990 году Джад Тейлор срежиссировал очередную ТВ-версию культового произведения. А в 1999-м Россия пошла на смелый эксперимент, выпустив мультипликационную версию «Старика и море». Короткометражная анимация была удостоена премий BAFTA и Оскар.
Самый свежий проект, снятый по мотивам повести, вышел в 2012 году. Это фильм «Старик» от казахского режиссера Ермека Турсунова. Он был тепло встречен критикой и номинирован на отечественную премию «Ника».
Давайте вспомним сюжет этого реалистичного и волшебного, жестокого и трогательного, простого и бесконечно глубокого произведения.
Куба. Гавана. Старый рыбак по имени Сантьяго готовится к очередному выходу в море. Этот сезон для Сантьяго неудачный. Вот уже восемьдесят четвертый раз он возвращается без улова. Старик давно не тот, каким был прежде. Его руки утратили былую силу и ловкость, глубокие морщины испещрили лицо, шею, затылок, от постоянного физического труда и бедности он исхудал и высох. Неизменными остались только по-прежнему могучие плечи и глаза цвета моря, «веселые глаза человека, который никогда не сдается».
Сантьяго в самом деле не имел привычки впадать в отчаяния. Несмотря на жизненные невзгоды, он «никогда не терял ни надежды, ни веры в будущее». Вот и сейчас накануне восемьдесят пятого выхода в море Сантьяго не намерен отступаться. Вечер перед рыбалкой с ним проводит его верный товарищ – соседский мальчик Манолин. Раньше мальчик был напарником Сантьяго, но из-за неудач, постигнувших старого рыбака, родители Манолина запретили ему выходить в море со стариком и отправили на более успешную лодку.
Несмотря на то что у юного Маноло теперь есть стабильный заработок, он скучает по рыбалке со стариком Сантьяго. Тот был его первым учителем. Кажется, тогда Манолину исполнилось лет пять, когда он впервые отправился со стариком в море. Маноло едва не погиб от могучего удара рыбы, что поймал Сантьяго. Да, тогда старику еще сопутствовала удача.
Добрые приятели – старик и мальчик – немного поговорили о бейсболе, спортивных знаменитостях, рыбном промысле и тех далеких временах, когда Сантьяго еще был также юн, как Манолин, и плавал на рыбацком судне к берегам Африки. Заснув на стуле в своей бедной хижине, Сантьяго видит африканское побережье и красавцев-львов, вышедших поглядеть на рыбаков.
Попрощавшись с мальчиком, Сантьяго отправляется в море. Это его стихия, здесь он чувствует себя вольно и спокойно, как будто в хорошо знакомом доме. Молодежь называет море el mar (мужской род), относится к нему, как к сопернику и даже врагу. Старик же всегда величал его la mar (женский род) и никогда не испытывает неприязни перед этой порой капризной, но всегда желанной и податливой стихией. Сантьяго «постоянно думает о море, как о женщине, которая дарит великие милости или отказывает в них, а если и позволяет себе необдуманные или недобрые поступки, – что поделаешь, такова уж ее природа».
Старик разговаривает с морскими обитателями – летучими рыбами, морскими ласточками, огромными черепахами, разноцветными физалиями. Летучих рыб он любит и считает своими лучшими друзьями, верными спутниками во время продолжительных заплывов. Морских ласточек жалеет за их хрупкость и беззащитность. Физалий ненавидит за то, что их яд погубил множество моряков. Он с наслаждением смотрит, как их пожирают могучие черепахи. Старик ел черепашьи яйца и пил акулий жир все лето, чтобы набраться сил перед осенним сезоном, когда пойдет по-настоящему крупная рыба.
Сантьяго уверен, что сегодня ему обязательно улыбнется удача. Он специально заплывает далеко в море на большую глубину. Здесь его, наверняка, ждет рыба.
Вскоре леска в самом деле начинает шевелиться – кто-то клюнул на его угощение. «Ешь, рыба. Ешь. Ну, ешь же, пожалуйста, – приговаривает старик, – Сардины такие свеженькие, а тебе так холодно в воде, на глубине в шестьсот футов… Не стесняйся, рыба. Ешь, прошу тебя».
Рыба насытилась тунцом, теперь пришло время дернуть леску. Тогда крючок вонзится в самое сердце добычи, она всплывет на поверхность и будет добита гарпуном. Такая глубина – рыба, наверняка, огромная!
Но, к удивлению старика, рыба не появилась над морской гладью. Мощным рывком она потянула за собой лодку и принялась утаскивать ее в открытое море. Старик с силой вцепился в леску. Эту рыбу он не отпустит. Не так просто.
Уже четыре часа рыба тянула лодку со стариком, подобно огромному буксиру. Сантьяго истомился не меньше своей добычи. Он хотел пить и есть, соломенная шляпа врезалась в голову, а рука, сжимающая леску, предательски ныла. Но главное – рыба так и не показалась на поверхности. «Хотелось бы мне поглядеть на нее хоть одним глазком, – рассуждает вслух старик, – Тогда бы я знал, с кем имею дело».
Огни Гаваны давно пропали из виду, морское пространство окутала ночная тьма, а поединок рыбы и человека продолжался. Сантьяго восхищался своим противником. Ему еще никогда не попадалась такая сильная рыба, «она схватила наживку, как самец, и борется со мной, как самец, без всякого страха».
Если бы только эта чудо-рыба осознавала свое преимущество, если бы она только видела, что ее противник – один человек, да и тот старик. Она могла бы рвануть со всей силой или камнем помчаться на дно, и погубить старика. К счастью, рыбы не такие умные, как люди, хотя более ловкие и благородные.
Теперь старик счастлив, что ему выпала честь сражаться с таким достойным противником. Жаль только, что рядом нет мальчика, он бы непременно захотел увидеть этот поединок своими глазами. С мальчиком было бы не так трудно и одиноко. Человек не должен оставаться в старости один – вслух рассуждает Сантьяго – но это, увы, неизбежно.
На рассвете старик съедает тунца, которого ему дал мальчик. Ему нужно набраться сил для продолжения поединка. «Следовало бы покормить большую рыбу, – думает Сантьяго, – ведь она моя родня». Но делать этого нельзя, он ее поймает, чтобы показать мальчику, и доказать, на что способен человек и что он может вытерпеть. «Рыба, я тебя очень люблю и уважаю, но я тебя убью прежде, чем настанет вечер».
Наконец, могучий противник Сантьяго сдается. Рыба выпрыгивает на поверхность и предстает перед стариком во всем своем ослепительном великолепии. Ее гладкое тело переливалось на солнце, по бокам проходили темно-фиолетовые полосы, а вместо носа у нее был меч, огромный, словно клюшка для бейсбола, и острый, словно рапира.
Собрав остатки сил, старик вступает в финальную схватку. Рыба кружит вокруг лодки, в предсмертной агонии норовя перевернуть хлипкое суденышко. Изловчившись, Сантьяго вонзает гарпун в тело рыбы. Это победа!
Привязывая рыбу к лодке, старику кажется, что он прицепился к борту огромного корабля. За такую рыбу можно получить кучу денег. Теперь пора спешить домой, к огням Гаваны.
Беда явилась совсем скоро в обличье акулы. Ее привлекла кровь, что текла из раны на боку рыбы. Вооружившись гарпуном, старик заколол хищницу. Та уволокла на дно кусок рыбы, что успела отхватить, гарпун и всю веревку. Этот бой был выигран, но старик прекрасно знал, что за акулой последуют другие. Сперва они съедят рыбу, а потом примутся и за него.
Еще один шедевр от Эрнеста Хемингуэя – роман “По ком звонит колокол” , рассказывающий об американце, приехавшим в Испанию во время гражданской войны в 1937 году.
Далее вы сможете прочитать биографию Эрнеста Хемингуэя , известного американского писателя, который за свои литературные труды был удостоен Нобелевской премии.
В ожидании хищниц мысли старика путались. Он вслух размышлял о грехе, определения которого не понимал и в который не верил, думал о силе духа, границах человеческой выдержки, спасительном эликсире надежды и о рыбе, которую он убил сегодня днем.
Может, зря он убил эту сильную благородную рыбу? Он взял над ней верх благодаря хитрости, она же вела поединок честно, не готовя ему никакого зла. Нет! Он убил рыбу не из-за мелочного желания наживы, он убил ее из гордости, потому что он – рыбак, а она – рыба. Но он любит ее и теперь они плывут рядом, как братья.
Следующая стая акул начала атаковать лодку еще более стремительно. Хищницы набрасывались на рыбу, отхватывая куски ее плоти своими мощными челюстями. Старик привязал к веслу нож и пытался таким образом отбиться от акул. Нескольких из них он убил, других покалечил, но справиться с целой стаей было выше его сил. Сейчас он слишком слаб для такого поединка.
Когда старик Сантьяго причалил к берегу Гаваны, у борта его лодки был огромный скелет – акулы обглодали его целиком. Никто не решался заговорить с Сантьяго. Какая рыба! Наверняка, она была настоящей красавицей! Только мальчик пришел навестить своего товарища. Теперь он снова будет ходить в море со стариком. У Сантьяго больше нет удачи? Ерунда! Мальчик снова принесет ее! Не сметь отчаиваться, ведь ты, старик, никогда не падаешь духом. Ты еще принесешь пользу. И пусть твои руки уже не такие сильные, как прежде, ты можешь учить мальчика, ведь ты знаешь все на свете.
Солнце безмятежно светило над побережьем Гаваны. Группа туристов с любопытством рассматривала чей-то огромный скелет. Большая рыба, наверное, это акула. Никогда не думали, что у них такие изящные хвосты. А в это время мальчик охранял спящего старика. Старику снились львы.
Повесть «Старик и море» Эрнеста Хемингуэя: краткое содержание
5 (100%) 1 voteСтарик и море
"Старик рыбачил совсем один на своей лодке в Гольфстриме. Вот уже восемьдесят четыре дня он ходил в море и не поймал ни одной рыбы. Первые сорок дней с ним был мальчик. Но день за днем не приносил улова, и родители сказали мальчику, что старик теперь явно alао, то есть самый что ни на есть невезучий, и велели ходить в море на другой лодке, которая действительно привезла три хорошие рыбы в первую же неделю. Мальчику тяжело было смотреть, как старик каждый день возвращался ни с чем, и он выходил на берег, чтобы помочь ему отнести снасти или багор, гарпун в обернутый вокруг мачты парус. Парус был весь в заплатах из мешковины и, свернутый, напоминал знамя наголову разбитого полка".
Такова предыстория событий, которые развертываются в маленьком рыбачьем поселке на Кубе.
Главный герой - старик Сантьяго - "худ, изможден, затылок его прорезали глубокие морщины, а щеки были покрыты коричневыми пятнами неопасного кожного рака, который вызывают солнечные лучи, отраженные гладью тропического моря". Он научил мальчика Манолина рыбачить. Мальчик любит старика, хочет ему помочь. Он готов наловить ему сардин в качестве насадки для его завтрашнего выхода в море. Они поднимаются к бедной хижине Сантьяго, выстроенной из листев королевской пальмы. В хижине стол, стул, в земляном полу выемка для готовки пищи. Старик одинок и беден: его трапеза - миска желтого риса с рыбой. Они беседуют с мальчиком о рыбалке, о том, что старику обязательно должно повезти, а также о последних спортивных новостях, результатах бейсбольных матчей и знаменитых игроках, таких, как Ди Маджио. Когда старик ложится спать, е....